Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Вже пройшло близько 2 місяців з моменту винесення Конституційним Судом України рішення (№4‑р/2019 від 13 червня 2019), яким визнано неконституційним положення частини 2 статті 392 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті. Незважаючи на те, що вже пройшло стільки часу, ми щоденно стикаємось на практиці з тим, що поки не будуть внесені зміни у законодавство алгоритм дій суддів під час розгляду оскаржуваних рішень буде неоднозначним, а порядок подачі апеляційних скарг на такі рішення буде неоднаковий.
Можливо це і правда виправдане та необхідне рішення, оскільки право на судовий захист - гарантоване численними нормативно-правовими актами, як національного законодавства, так і міжнародного. Як судами України, так і Європейським судом з прав людини вже неодноразово було констатовано факти порушення одного із основоположних прав людини – право на свободу та особисту недоторканість. Але, поки ми детально не пропрацюємо механізм реалізації рішення Конституційного Суду, то важко буде сказати на скільки воно є ефективним на практиці.
До цього часу, відповідно до статті 392 КПК України, ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції, до ухвалення судових рішень, передбачених частиною 1 цієї статті, не підлягали окремому оскарженню. Заперечення проти таких ухвал могли бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, яке було ухвалене судом першої інстанції та не набрало чинності.
«Обмеження доступу до суду апеляційної інстанції, як складової права на судовий захист, можливе лише з обов’язковим дотриманням конституційних норм і принципів, а саме пріоритетності захисту фундаментальних прав і свобод людини і громадянина, а також принципу верховенства права, відповідно до якого держава має запровадити таку процедуру апеляційного перегляду, яка забезпечить ефективність права на судовий захист на цій стадії судового провадження, зокрема дасть можливість відновлювати порушені права і свободи особи та максимально запобігати негативним індивідуальним наслідкам можливої судової помилки суду першої інстанції», – зазначається у Рішенні.
Досить часто на практиці складалась така ситуація, що суд першої інстанції у кримінальному провадженні, дійшовши висновку про необхідність застосування до обвинуваченого найтяжчого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосовуючи статтю 331 КПК України, міг постійно тримати обвинуваченого під вартою до винесення остаточного рішення у справі. Тільки після такого довготривалого розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, апеляційний суд, встановивши помилки та порушення цього суду, міг змінити запобіжний захід.
Так, у своєму рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що «положення частини другої статті 392 Кодексу в частині неможливості окремого апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не гарантують особі ефективної реалізації її конституційного права на судовий захист, не відповідають критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), не забезпечують справедливого балансу інтересів особи та суспільства, а тому суперечать вимогам статей 1, 3, 8, 21, 29, частини першої статті 55 Основного Закону України».
Таким чином, Конституційний Суд України розширив права обвинувачених, дозволивши апеляційне оскарження ухвал про продовження строку тримання під вартою.
Друга сторона медалі
Відповідно до статті 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У зв’язку з тим, що рішення вже набрало законної сили, а відповідні зміни у законодавство ще не внесені, у судів апеляційної інстанції виникає ряд питань щодо застосування такого рішення на практиці.
На адресу судів першої та апеляційної інстанції у досить великій кількості почали надходити апеляційні скарги на ухвали про продовження строку тримання під вартою від обвинувачених та їх захисників, оскільки протилежне рішення, як констатував КС, суперечить Конституції, але проблемним залишається питання механізму реалізації виконання рішення Конституційного Суду України.
Так, з метою забезпечення ефективного права на судовий захист, а також запровадження такого механізму гарантування права на свободу обвинуваченого, стосовно якого винесено ухвалу про тримання під вартою під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, який не перешкоджатиме досягненню цілей правосуддя, не порушуватиме права інших учасників кримінального провадження та забезпечуватиме інші засади судочинства, зокрема розумні строки розгляду справи, а також встановлення єдиної практики, Миколаївський апеляційний суд звернувся з листом до місцевих судів Миколаївщини де роз’яснив основні вимоги до оформлення таких апеляційних скарг.
Пункт 1 частини 1 статті 178 КПК зобов’язує суд, зокрема апеляційний, під час прийняття рішення про застосування запобіжного заходу «оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення». А стаття 397 КПК зобов’язує суди першої інстанції через 3 дні після закінчення строку апеляційного оскарження надіслати отримані скарги разом з матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції.
При постановленні подібного рішення необхідно роз’ясняти учасникам судового провадження вимоги статті 395 КПК України про те, що апеляційна скарга подається через місцевий суд, а не безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду. Узагальнення подачі таких скарг показало, що переважна їх більшість направляється безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду. Це зобов’язує нас повертати їх апелянтам для дотримання вимог статті 395 КПК України або направляти в місцеві суди для виконання вимог статті 397 КПК України, що, в свою чергу, впливає на розумні строки розгляду даної апеляційної скарги.
Крім того, подані апеляційні скарги, разом з копіями процесуальних документів (таких як: обвинувального акту з усіма додатками до нього (реєстр матеріалів досудового розслідування, цивільний позов, розписка підозрюваного про отримання копії обвинувального акту та інші); клопотання про продовження строку тримання під вартою та документів, долучених до клопотання; ряду ухвал у тому числі ухвали, за результатами розгляду клопотання та журнал судового засідання з дисками аудіо та відео фіксації), необхідно направляти у найкоротший термін, оскільки передбачені скорочені строки розгляду.
Додатково, ми звернули увагу місцевих судів на те, що кримінальне провадження до Миколаївського апеляційного суду надсилати не потрібно, оскільки розгляд даної категорії апеляційної скарги не зупиняє розгляду кримінального провадження по суті.
Ми сподіваємось, що такий механізм реалізації виконання рішення Конституційного Суду України забезпечить належне дотримання права обвинуваченого на судовий захист, у розумні строки.
Голова
Миколаївського апеляційного суду
М.П.Міняйло
_03_03.png)
