ВС висловився про розподіл домоволодіння між трьома власниками

     Коли спір не може бути вирішений шляхом вселення особи на житлову площу, якщо така не забезпечує можливості проживання, такий спосіб захисту права власності не буде належним. Такий висновок зробив ВС в постанові №654/761/15-ц.

    Положеннями ст.41 Конституції передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право приватної власності є непорушним.

    Відповідно до ч.3 ст.358 ЦК учасники спільної часткової власності здійснюють свої права за їх згодою та можуть домовитись про порядок користування і володіння майном, яке перебуває у їх спільній власності. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

    Відповідно до ч.1 ст.364 ЦК співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.

    Річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення, є подільною (ч.1 ст.183 ЦК).

    За правилами ч.1 ст.319 ЦК, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

    Частиною 1 ст.321 ЦК встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

    При цьому згідно з вимогами ст.391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

    Права власника житлового будинку, квартири визначені стст.317, 383 ЦК та ст.150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

   Відповідно до ч.1 ст.316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

   Однак право власності за своєю правовою природою не є необмеженим.

   На підставі ч.2 ст.319 ЦК власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства.

   Згідно із ч.5 зазначеної статті власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

   З огляду на ч.7 зазначеної статті діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов’язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

   Зокрема, як убачається із ч.3 ст.358 ЦК, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

   У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Така компенсація може мати разовий або періодичний характер залежно від домовленості сторін або обставин справи.

   За таких обставин вселення за судовим рішенням учасника спільної власності на житлове приміщення до іншого при відсутності технічної можливості поділу, виділу або встановлення порядку користування житлом, незначний розмір жилої площі якого не забезпечує фактичної можливості проживати та використовувати для житла площу, яка відповідає розміру частки у власності, не узгоджується із ч.3 ст.358 ЦК.

   Крім того, ст.30 Конституції гарантує кожному недоторканність житла чи іншого володіння.

   Відповідно до ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

   Отже, за наявності у національному праві норми ч.3 ст.358 ЦК вселення за судовим рішенням учасника спільної власності до іншого, який використовує приміщення для постійного проживання, за відсутності можливості надання учаснику спільної власності, який звернувся з такими вимогами, у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, порушує як право на недоторканність житла, гарантоване Конституцією, так і право на повагу до свого житла, передбачене ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

  Однак ч.3 ст.358 ЦК передбачає у цьому випадку право власника вимагати компенсації.

  З повним текстом постанови можна ознайомитися за посиланням.

   Прес-служба Миколаївського апеляційного суду