Обізнаний, отже, попереджений

    Чи можна закон опублікувати, не оприлюднюючи? А навпаки? Над такими питаннями замислилися народні обранці й врешті-решт ухвалили закон, що уточнює процедуру офіційного опублікування нормативно-правових актів.

    Двозначність не пройшла

    Власне, якихось революційних новацій він не містить. Певною мірою завдяки тому, що Головне науково-експертне управління вчасно звернуло увагу на двозначність, що від початку закладалася авторами документа. Адже проект «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення офіційної публікації законів України та інших нормативно-правових актів» (№6518) містив норму, що фактично ототожнювала опублікування та оприлюднення таких актів.

    Зокрема, нова ст.21¹ закону «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» передбачала, що «доведення до відома населення законів України та інших нормативно-правових актів здійснюється шляхом їх офіційного оприлюднення (опублікування)». Причому таке оприлюднення могло відбуватися не лише у державних чи офіційних друкованих виданнях, а й шляхом «висвітлення аудіовізуальними засобами масової інформації, розміщення на офіційних веб-сайтах органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також у інший спосіб, визначений законом».

    Як зауважили експерти, на практиці це могло б призвести до суперечності з приписами ч.3 ст.57 Конституції. Ця норма встановлює, що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права й обов’язки громадян і не були доведені до відома населення, є нечинними.

    Відтак, указують експерти, доведення акта до загального відома є передумовою набрання ним чинності. Адже тільки тоді можна вважати, що суб’єкти суспільних відносин обізнані щодо прав, обов’язків чи відповідальності, які встановлюються у таких актах. І хоча незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, обов’язок держави полягає в тому, аби довести зміст нового акта до загального відома.

    Дотепер це відбувалося шляхом опублікування в загальнодоступних друкованих виданнях. Окрім цього, нормативні акти друкувалися в офіційних виданнях органів влади. Натомість пропонована ст.21¹ згаданого закону допускала двозначність: нібито для набрання чинності законом можна довести його до загального відома не лише шляхом офіційного опублікування, а й будь-яким іншим із перелічених способів.

    Публікація первинна

    Урешті-решт з тексту, схваленого на цьому тижні в цілому, усунули двозначність, розмежувавши офіційне опублікування як момент відліку для набрання чинності актом та оприлюднення як спосіб доведення його змісту до відома населення. Тож у силу ст.94 Конституції принаймні закони не можуть набувати чинності раніше від дня їх опублікування, незалежно від факту офіційного оприлюднення.

    Втім, можливість доводити нововведення до відома населення в аудіовізуальній формі залишилася. Адже, знову ж таки, факт опублікування акта де-юре не вважається тотожним оприлюдненню, на чому, власне, наголошували й у профільному комітеті. Тобто публікація визначає дату набуття чинності, але мають бути виконані умови щодо оприлюднення.

    Також уточнюється, що в разі виявлення невідповідностей електронної та друкованої версій законів та актів парламенту відповідні виправлення обов’язково вносяться до тексту акта в базі даних «Законодавство України». Тобто будь-які суперечки щодо автентичності тексту заздалегідь вирішені на користь паперової версії.

    До речі, експерти нагадали нардепам, що давно час прийняти закон про нормативно-правові акти. Адже востаннє спроба схвалити такий документ робилася 10 років тому. Саме в ньому слід було прописати процедуру підготовки, ухвалення, підписання, опублікування та оприлюднення всіх нормативно-правових актів.

    Адже, наприклад, рішення Конституційного Суду набувають чинності до того моменту, як стануть відомі населенню, — з дня ухвалення. Бо останнім часом КС навіть відмовився від практики їх оприлюднення у формі зачитування. Хоча на підставі цих актів можуть втрачати чинність положення тих самих законів, що визначають права та обов’язки громадян.

    Джерело: «Закон і Бізнес»