flag Судова влада України

Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел

Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46

Верховний Суд вказав на важливий аспект щодо укладення мирової угоди

10 грудня 2020, 14:30

Після завершення судового процесу право на укладення мирової угоди може бути реалізовано лише за наявності відкритого виконавчого провадження.

 

Після завершення судового процесу право на укладення мирової угоди може бути реалізовано лише в процесі примусового виконання судового рішення, тобто за наявності відкритого виконавчого провадження. При цьому суб’єктами, які уповноважені звертатися до суду з клопотанням про затвердження мирової угоди, є державні або приватні виконавці, на виконанні в яких перебуває відповідне виконавче провадження. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 753/16296/14-ц.

Так, мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов’язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, що це не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу.

До ухвалення судового рішення у зв’язку з укладенням сторонами мирової угоди суд роз’яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити певні дії.

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови мирової угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

КЦС ВС зазначив, що системний аналіз зазначеної норми дозволяє дійти висновку, що укладення мирової угоди є правом сторін, яким вони можуть скористатися у будь-який момент судового розгляду, тобто після відкриття провадження у справі судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції та до ухвалення судового рішення за результатами такого розгляду.

Після ухвалення судового рішення судовий процес припиняється. Разом з тим, процес захисту прав продовжується у формі виконання судового рішення, яке може відбуватися у добровільному чи примусовому порядку (виконавче провадження).

При цьому добровільний порядок, на відміну від примусового, на законодавчому рівні не регулюється.

Згідно з частиною другою статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони у процесі виконання рішення відповідно до процесуального законодавства мають право укласти мирову угоду, що затверджується (визнається) судом, який видав виконавчий документ.

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення.

Порядок укладення та затвердження мирової угоди під час виконавчого провадження врегульований в статті 434 ЦПК України. Так, в частині першій вказаної норми закріплено, що мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ.

На законодавчому рівні встановлений імперативний припис щодо часу, коли може бути укладена мирова угода після ухвалення судового рішення, тобто закінчення судового процесу, та кола суб’єктів, які уповноважені звернутися до суду з клопотанням про затвердження мирової угоди, яке розширеному тлумаченню не підлягають.

У зв’язку з наведеним, у разі звернення сторін безпосередньо до суду з письмовою заявою про укладення мирової угоди під час виконання судового рішення, суд має виходити з того, що заява підписана особами, які не мають права її підписувати.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або посадовою особою, посадове становище якої не вказано.

Згідно з частиною п’ятою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що клопотання про затвердження мирової угоди подано неналежним суб’єктом відповідно до частини першої статті 434 ЦПК України, а тому правомірно повернув його заявникам.

Доводи касаційної скарги про те, що на час звернення до суду із вказаним клопотанням не було відкритих виконавчих проваджень, а тому суд мав його розглянути відповідно до положень статті 207 ЦПК України, є помилковими, оскільки на час подання клопотання судовий процес було закінчено, що унеможливлювало розгляд клопотання за правилами, встановленими для розгляду спільної письмової заяви сторін, поданої під час судового розгляду. Оскільки суди попередніх інстанцій не допустили порушень вимог законодавства, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

 

Судово-юридична газета