flag Судова влада України

Єдиний Контакт-центр судової влади України 0-800-501-492

Про практику застосування Верховним Судом (КЦС) інституту малозначних справ

12 вересня 2018, 08:31

Серед численних новел нового Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК), які є доволі складними у правозастосуванні, важливе місце займає так званий інститут «малозначних справ». Важливість його правильного застосування, перш за все, пов’язана з тим, що він підлягає застосуванню судами усіх інстанцій і на всіх стадіях цивільного процесу (причому незалежно один від одного), у тому числі й судом касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.

Призначення цієї новели цивільного процесу є розумне спрощення, ефективність і диференціація процесу, у тому числі й касаційного провадження.

Враховуючи новизну застосування цього процесуального інституту (касаційного фільтра) на практиці, він викликає жваві дискусії, у тому числі у соціальних мережах. Зокрема, користувачі Фейсбуку звернули увагу на ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від  20 липня 2018 року у справі № 607/9863/17 (касаційне провадження № 1-39667 ск 18), в якій ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2018 року виправлено описку та зазначено, що предметом позову у цій справі є стягнення боргу за послуги централізованого опалення.    

Основний мотив дискусій – це, на думку дописувачів, неврахування ВС принципу верховенства права та обмеження доступу до правосуддя.

Слід зазначити, що ВС у своїй діяльності безумовно застосовує принцип верховенства права, закріплений у статтях 8, 129 Конституції України, статті 10 ЦПК, підтвердженням чого є численні відповідні судові рішення.

Разом з тим, одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності res judicata (справа ЄСПЛ Brumarescu v. Romania). Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового до виконання рішення суду лише з однією метою — домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (справа ЄСПЛ Ryabykh v. Russia).

У наведеній вище справі предметом спору було стягнення заборгованості за послуги централізованого опалення в сумі 11 260,64 грн. Отже, з урахуванням наведеного ВС і повинен застосовувати імперативні норми процесуального права, враховуючи, що касаційний перегляд є екстраординарною стадією цивільного процесу.

Так, відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК єдиним формальним критерієм автоматичного віднесення справи до категорії малозначних є розмір ціни позову (не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму). При цьому частиною третьою статті 389 цього Кодексу суду касаційної інстанції приписано імперативно враховувати, що судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених пунктом 2 цієї норми права. 

Зазначені положення процесуального закону не порушують норми Конституції України та міжнародно-правових актів.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року.Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

У касаційній скарзі, поданій на судові рішення у зазначеній вище справі, яка в силу закону є малозначною, жодного посилання на те, що є випадки, які б давали можливість суду касаційної інстанції їх розглянути та мотивувати, наведено не було.

Отже, проблема тут не у верховенстві права чи перешкоджанні доступу до правосуддя, а в якості і повноті касаційної скарги, яка була подана у червні 2018 року, при тому, що ВС ще з січня 2018 року напрацьовував практику застосування наведеної вище новели ЦПК як у своїх судових рішеннях, так і у наукових публікаціях суддів ВС з цього питання, які повинні були допомогти учасникам процесу.

 

Джерело: ВС